Опубліковано: 21 Травня 2016

У світі електронні петиції стають ще одним важливим проявом демократії, який допомагає налагодити більш ефективну співпрацю між суспільством та державою. Вони діють більш ніж у 70 країнах світу. В ідеалі цей спосіб комунікації дозволяє звернути увагу органів влади на ті сторони суспільного життя, котрі не видно, так би мовити, згори, вирішити ті проблеми, котрі насправді турбують пересічних людей. В Україні практику використання електронних петицій було реалізовано не лише на базі офіційного сайту Президента України, але й у деяких регіонах. Як працюють електронні петиції в світі та Україні, та чи працюють вони? Наскільки цей інструмент ефективний в світі та як він реалізований в Україні? Електронні петиції – це засіб комунікації та вирішення проблем, чи ще один інструмент для маніпуляції та зниження рівня суспільного незадоволення? Що треба додати чи змінити у принципах роботи електронних петицій з огляду на українські реалії? Про це в новому оглядовому матеріалі від Громадського ТБ Запоріжжя.

GERMANY – APRIL 05: GERMANY, Bonn, “Online” – Human miniatures on a computer keyboard. (Photo by Ulrich Baumgarten via Getty Images)

Британія – цариця петицій

Батьківщиною електронної петиції вважається Великобританія. У 1999 році на сайті парламенту Шотландії було відкрито портал E-Petitioner, на якому вперше через спеціальну електронну форму громадяни мали змогу направити пропозиції та звернення депутатам. Через 7 років, завдяки тодішньому прем’єр-міністру Тоні Блеру, е-петиції вийшли на загальнодержавний рівень. При урядовому порталі було створено першу електронну форму для створення власної петиції або підтримки чиєїсь ініціативи. Порогом для подальшого розгляду петиції у парламенті були 100 тисяч підписів.

Незважаючи на те, що система була цілком життєздатною, правляча партія через деякий час закрила проект, вирішивши, що від нього більше негативу, ніж позитиву. У 2011 році систему відновили. Новий сайт для подання електронних петицій має більш чітку організацію роботи. Найрезонанснішою британською петицією, яку підписали 300 тисяч чоловік, стала петиція про вихід країни зі складу ЄС. Однак парламент проголосував проти. А найуспішнішою можна вважати петицію проти платних автодоріг — 1,8 млн голосів британців змусили владу відмовитись від цієї ідеї.А головним мінусом британської системи електронного волевиявлення є той факт, що вона дозволяє користувачу неодноразово підписуватися під петицією, тим самим накручуючи голоси.


Різні підходи

Аналітики Інформаційної кампанії «Сильніші разом!» проаналізували, які підходи до роботи з петиціями наразі використовуються у найбільш демократично розвинених країнах світу. Так, наприклад, у Німеччині, Шотландії , а також в країнах Центральної і Південно-Східної Європи для розгляду е-петицій створені спеціальні петиційні служби та комісії. Не безпідставно вважається, що парламенти, в яких створена спеціалізована петиційна комісія, більш відкриті до співпраці з громадськістю та чуттєві до потреб громадян.

Також держави поділяються на такі, де електронні петиції мають суто консультативний характер, та такі, де вони мають обов’язковий характер для органів влади. Наприклад, у Фінляндії петиції, котрі підписали понад 50 тисяч чоловік, не тільки автоматично стають законопроектами, але й мають пріоритет при розгляді у парламенті. Аналогічна ситуація у Литві – петиція, яку підтримали 10 тисяч громадян, розглядається на засіданні Сейму.

Людина та Закон
В Україні про електроні петиції заговорили ще у 2009 році, коли держава, в рамках своєї участі у Раді Європи, отримала рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам з електронної демократії. Проте на щось більш-менш реальне рекомендації почали перетворюватися лише у 2014 році, коли у Верховній Раді був зареєстрований законопроект «Про право громадян ініціювати розгляд нормативних документів органами влади та місцевого самоврядування». Саме цей документ сформулював для українського правового поля поняття того, що таке електронні петиції, яким чином вони створюються та як реалізуються.

Рік потому, у березні 2015 року, до Верховної Ради Президентом був внесений ще один проект закону, який передбачав внесення таких змін до Закону України «Про звернення громадян», які б дозволили українцям створювати та направляти дієві електронні петиції.

Другого липня цього ж року Верховна Рада прийняла зміни до ст. 5 Закону України «Про звернення громадян», у якій встановлено, що особливою формою колективного звернення громадян до Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів та органів місцевого самоврядування є електронна петиція, та доповнила ІІ Розділ Закону ст. 23-1, де регламентовано порядок подання та розгляду електронних петицій.

Днем народження електронної петиції в Україні слід вважати 29 серпня 2015 року, коли на сайті Президента України запрацював спеціальний розділ для електронних петицій. За день до цього Петро Порошенко видав Указ «Про порядок розгляду електронної петиції, адресованої Президентові Україні». Аналогічні розділи з’явилися на сайті Верховної Ради та Кабміну.


Все в твоїх руках

Створити петицію може кожен українець. Головне, щоб вона не пропагувала війну, насильство та жорстокість, не містила закликів до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності, пропаганди війни, закликів до насильства та інших посягань на права і свободи вільної людини.

Після публікації петиції, адресованої президенту, ВР чи Кабміну, вона має за 90 днів набрати не менше 25 тисяч підписів громадян протягом не більше 3 місяців з дня оприлюднення петиції. Звісно, що підписати петицію можна лише відкрито, вказавши особисті дані, авторизувавшись через пошту і номер телефону.

Звичайно, що у регіонах і термін збору голосів, і кількість підписів, вочевидь, мають бути меншими. Визначати їх має статут територіальної громади. Тож розділ «Електронна петиція» мав з’явитися на сайтах міських та обласних рад. Мав, але у Запоріжжі, наприклад, досі не з’явився.

Громади мовчать
Рішення про те, що віднині мешканці області можуть донести власні ініціативи до депутатів, Запорізька обласна рада прийняла ще 25 лютого 2016 року, на своїй другій сесії. Відповідно до цього рішення, електронна петиція, адресована обласній раді, за умови збору на її підтримку не менш ніж 2000 підписів громадян протягом не більше як трьох місяців з дня оприлюднення петиції, має бути розглянута. Цікаво, що цим же рішенням заступнику голови облради Владиславу Марченко та управлінню із загальних питань та матеріально-технічного забезпечення діяльності ради виконавчого апарату обласної ради мали у двомісячний термін після прийняття рішення вжити заходів щодо розроблення на веб-сайті обласної ради розділу «Електронні петиції». Минуло 2,5 місяці, проте розділ так і не з’явився – наразі він знаходиться на стадії розробки.

А от міськрада Запоріжжя не має навіть порожнього розділу «Електронні петиції». За словами прес-секретаря міського голови Запоріжжя Ольги Мішок, це пов’язано з тим, наразі готується повний перезапуск офіційного сайту мерії. І в новій версії ресурсу розділ з петиціями буде передбачено. Але для його повноцінного функціонування потрібне рішення сесії міськради, котре регламентувало б саму процедуру подання петиції та необхідну кількість підписантів. Проте місцеві депутати не поспішають додавати собі клопоту з Е-петиціями. Чому? Відповідь на це питання можна отримати, проаналізувавши ситуацію зі ставленням народних обранців до аналогічного проекту – «Положення про місцеві ініціативи». Його суть у тому, що три запоріжця можуть зібрати 250 підписів під будь-яким, хвилюючим їх питанням, пов’язаним з життям міста, і подати цей документ до міськради на розгляд сесії. Депутати «Опозиційного блоку» та «Нашого краю» наділяти містян ініціативою відмовилися.

Депутат міськради Володимир Москаленко каже, що опоненти цього рішення та і взагалі ідеї, що наділяють громаду певними повноваженнями та важелями впливу, апелюють до їх невідповідності до статуту міста та того, що міськраду завалять нісенітницями:

– Але з моєї точки зору є банальне небажання працювати відповідно до нових реалій, що склалися в країні, та певним чином узурпувати право ініціативи як такої у місті Запоріжжі. Фактично, блокування та гальмування такого чи подібних проектів – того самого впровадження електронних петицій, призводить до того, що активна частина громади лишається осторонь розв’язання міських проблем. Практика політичного процесу у Запоріжжі свідчить про те, що у фракцій та політичних партій, які зараз фактично перебувають у опозиції у міськраді, більш активні виборці, котрі буквально фонтанують ідеями на зміни, покращення, розв’язання міських проблем. Тих проблем, до яких не доходять руку у виконавчої влади, чи вона просто не знає про них. Тому і існує острах того, що таким чином політична ініціатива може бути перехоплена.

Електронний майдан

А от місто Бердянськ, що знаходиться у Запорізькій області, втерло носа обласному центру. Можливість подати електронну петицію з’явилася на сайті міськради ще наприкінці жовтня 2015 року. Петиція публікується на сайті протягом двох робочих днів з дня направлення її автором, після того як пройде перевірку модераторів. Електронне звернення розглядається за умови, що протягом 3 місяців з моменту публікації отримає не менше 250 підписів. Після чого міська влада має дати офіційну відповідь на звернення громадян.

За перший місяць роботи «Бердянської петиції», було подано понад 40 звернень. Першою петицією, що набрала 250 голосів, стала вимога до місцевої влади перетворити територію закинутого Першотравневого заводу на парк. На жаль, місцева влада звітувалася про неможливість створення рекреаційної закони, оскільки територія підприємства належить не місту, а приватним особам. Аналогічна ситуація з іншими петиціями, що набрали необхідні голоси – про реконструкцію місцевого стадіону та зниження тарифів на воду. У першому випадку влада розводить руками, бо на реконструкцію стадіону немає грошей, у другому – перекладає відповідальність за зростання тарифів на Національну комісію по тарифам.

Як зазначає екс-депутат Бердянської міської ради, а наразі голова громадської організації «Бердянськ-пролісок» Іван Харченко, загалом електронні петиції – дієвий спосіб комунікації громади з владою. Комунікації, але не впливу.

– Влада має розглянути петиції, що набирають достатню кількість голосів – і вона це робить. Але далі діло не йде. Тож просто випускаємо пару, але проблему не вирішуємо. Такий собі електронний майдан. Відсутня відповідальність чиновника за якість та результативність прийнятих ним рішень. Чиновнику головне не вирішити проблему, а відписатися від неї. То ж електронні петиції однозначно потрібні, проте принципи їх функціонування треба докручувати, розвивати. Наприклад, залучати третій сектор, котрий може системно впливати на владу.

Бета версія
Тож наразі практика показує, що електронна петиція у її нинішньому вигляді є не надто дієвим інструментом. І це проблема не тільки України. Також маємо констатувати, що не завжди воля народу підтримується владою. Більш того, не завжди треба, щоб воля тієї частини народу, яка підписала петицію, була підтримана владою. Варто згадати лише петиції на сайті Президента про те, щоб «Зробити Президентом України Міккі Мауса» чи «Відмінити закон всесвітнього тяжіння».

Надати е-петиціям нового дихання може, наприклад, створення петиційних служб (цим шляхом іде Німеччина), які б займалися виключно розглядом пропозицій від громади. Адже тоді будуть чітко відомі конкретні відповідальні особи за розгляд і реалізацію. Або ж залучення до цього процесу громадських організацій, котрі б контролювали всі етапи «життя» електронної петиції. Загалом сьогодні е-петиції в Україні мають багато недоліків і часто є формальними. У кращому разі вони лише акцентують увагу на проблемі, але не вирішують її.

Максим Щербина

Share on FacebookShare on VKTweet about this on TwitterShare on Google+